Гіпноз і сугестія (навіювання)

Більшість психічних явищ, відомих із давніх часів, об'єднуються терміном "гіпноз" (сугестія, навіювання, наведення трансу). В усі часи гіпнотичні явища пов'язувалися з релігією, культовими та магічними поглядами, слугували доказом окремого існування духу та тіла і переваги першого над другим. Людина у стані гіпнотичного трансу завжди викликала збентеженість, стурбованість, настороженість у присутніх незвичним виглядом та настроями. Вона часто не сприймала біль, легко переносила великі фізичні навантаження, була здатна до дій, які раніше не були їй властиві. Іноді люди, які раніше хворіли, після перебування у стані гіпнотичного трансу, позбувалися хвороб. Людям властиво пояснювати незвичні явища, зводячи їх до дива, а диво - до містики.

Перші спроби наукового пояснення гіпнозу зробили англійський хірург Дж. Бред та португальський абат Фаріа. Особа останнього знайшла своє відображення в трагічній долі заручника замку Іф, що описана пером Дюма-батька у романі "Граф Монте-Крісто".
Наука довго негативно ставилась до гіпнозу. Німецький фізіолог Б. Дюбуа-Реймон вважав навіювання гіпнотичним станом, близьким до божевілля, а Г. Гельмгольц розглядав гіпноз як "фокус, який не має жодного відношення до психіатрії". Велика заслуга у відокремлені гіпнотичних явищ від містики, шарлатанства належить вченим В. Я. Да-нилевському та А. А. Токарському. Батьком російської гіпнології вважається видатний російський психоневролог В. М. Бехтерев (1857- 1927), який поклав початок систематичному науково-експериментальному вивченню механізмів гіпнозу та використанню його як методу моделювання стану людини для вивчення різноманітних психофізіологічних реакцій.
Вчення І. П. Павлова про зв'язок явищ гіпнозу з процесами умовного внутрішнього гальмування у центральній нервовій системі дало пояснення особливостям гіпнотичного трансу. Він писав: "...внутрішнє гальмування та сон - одне й те саме, один й той самий процес...сон це є гальмування, яке поширюється на більшість ділянок
півкуль, на всю півкулю та навіть нижче - на середній мозок". У випадку охоплення гальмуванням тільки частини кори великих півкуль, маємо частковий сон, - цей стан, найчастіше називають гіпнозом.
До теперішнього часу активно розвиваються дослідження з гіпно-логії. Навіть існують декілька шкіл, що представлені такими іменами: В. Н. М'ясіщєв, В. Є. Рожнов, М. С . Лебединський, М. П. Кутанні.
При тому, що нейрофізіологічні механізми різних гіпнотичних явищ мають одну й ту саму природу, існують декілька різновидів гіпнотичного впливу. Так званий "естрадний" гіпноз значною мірою заснований на ефекті психічного "зараження" (д-р Р. Коуплан). За великого скупчення народу завжди присутня та частина людей, якій властиве самопереконання. Це і психічно неопановані, а то і просто психічно нездорові люди, люди, схильні до різного роду психопатій та істерій. Можна сказати, що вони приходять на показовий сеанс уже загіпнотизовані. Ефект їхнього перебування у гіпнотичному трансі справляє вплив на інших.
Медичний або директивний гіпноз пов'язаний із введенням пацієнта у гіпнотичний стан (частіше за все, сну) під дією таких чинників:
1. Деактивізована дія монотонних подразників, що часто фізіологічно викликає втому відповідних органів чуття та розвиток процесів гальмування в межах відповідних зон кори головного мозку. Це гальмування потім розповсюджується на інші ділянки. Методика таких способів дуже проста і не потребує особливих здібностей до гіпнозу: фіксація зору, монотонність мови, паси руками, ритмічні теплові впливи та інші слабкі повторювані подразнення у поєднані з командами-директивами: "Ви спите, ви розслабилися, ви відчуваєте тепло...", призводять до зниження рівня пильнування, а потім до стану "розлитого гальмування".
2. Розслаблення, релаксація м'язів. Філогенетичне м'язове розслаблення покликане готувати нервову систему до сну. Гіпнологія використовує саме цей сильнодіючий психологічний вплив. Це лежить в основі автогенних тренувань. Погана гіпнозність великою мірою пов'язана не з якимись особливостями "сили волі" клієнта, а з його нездатністю, невмінням або ж небажанням розслабитися. Але той, хто не вміє розслабитися, не вміє і мобілізуватися, - через це таку якість навряд чи можна віднести до числа людських переваг.
3. Сприйняття звукових сигналів у сні та навіть виконання команд пов'язане з різними особливостями психіки [24]. Це, по-перше, роль певних пунктів кори головного мозку під час сну. По-друге, таку роль виконує її "стартова" частина - ділянка, із якої почалося гальмування.
4. Охоронна роль навіювання закріплена в людській психіці філогенетично. Переконливість як фактор управління людською психікою посилюється, якщо вся система людини ослаблена хворобою, горем, страхом, небезпекою, сильною фізичною втомою, тяжкістю вибору. У таких випадках мимовільним "гіпнотизером" може бути просто інша людина, якій довіряють і до якої звертаються за порадою, допомогою, співчуттям.
Використання медичного гіпнозу - професіональна справа і може практикуватись тільки спеціально підготовленим спеціалістом. Крім професіональних критеріїв, вагомим є і ступінь моральної виправданості гіпнотичного впливу.
Однак у поняттях суті та різновидів навіювання, методів сугестії та особливостей гіпнотичних трансів і сьогодні в теорії та практиці існують дуже великі розбіжності думок. Гіпнотичний транс - не лише досягнення сну, точніше, не стільки його досягнення. І його призначення - не тільки естрадно-розважальні або медичні цілі. Гіпнотичний транс використовується для розслаблення, релаксації, зняття психічної напруги, корекції психічних пристосувальних реакцій, усунення невротичних хвороб, досягнення взаєморозуміння у комунікації, стану рапорту, довіри.
Спеціаліст у своїй психотерапевтичній діяльності повинен вміти використовувати те, що притаманно кожній людині - вводити себе у стан трансу (автотрансу). Саме у цьому стані знімаються різноманітні бар'єри спілкування: м'язові зажими, агресія, скутість. Мета такого гіпнотичного трансу не приспати пацієнта, а розслабити його, відкрити дорогу виявам суттєвих реакцій. У стані такого трансу пацієнт не спить. Терапевт не намагається заколисати його монотонними подразниками, не підкоряє його настановам типу: "Спати. Спати. Спати.". Не здійснює на нього жодного тиску. У стані такого трансу продовжується бесіда, робота з пацієнтом. Цю методику гіпнозу можна назвати терапією слова. Вона розроблена американським лікарем психіатром М. Еріксоном та називається еріксоновським гіпнозом.
Гіпнотичний транс: ознаки та поведінка.
Ознаки трансу як феномену психосоматичного розслаблення:
1. Суцільне розслаблення м'язів, незначні мимовільні м'язові реакції.
2. Розширення зіниць.
3. Фіксація погляду.
4. Асиметрія обличчя.
5. Уповільнення миготливих дій.
6. Нерухомість стану.
7. Глибоке дихання.
8. Зниження частоти серцебиття.
9. Зниження реакції на навколишні подразники.
10. Збліднення чи почервоніння окремих ділянок шкіри.
11. Рівний тон ідеомоторних реакцій (спокійність руху).
12. Часткова втрата чуттєвості шкіри.
13. Дискоординація, ускладнення, без видимого зусилля волі керування власним тілом.
Наведення трансу включає в себе декілька обов'язкових кроків:
1. Підшукати таку позу для клієнта, яка йому найбільше підходить, у якій йому зручно розташуватися для розслаблення.
2. Сконцентрувати його увагу на якому-небудь предметі (при заплющених очах - на самому собі).
3. Повна відсутність всілякої установки. Клієнт може думати про що-небудь або взагалі не думати. У нього немає жодних зобов'язань.
4. Запропонувати клієнту відкрити шлях його здібностям розслаблення, саморегуляції, самоуправління, довіритися внутрішнім почуттям і цим розчепити свідомість і підсвідомість.
5. Переконатися, за вищезазначеною симптоматикою, щодо наявності трансу, визначити його глибину.
6. Використовувати транс для досягнення цілей роботи з пацієнтом (відволікання, відпочинок, формування нової програми, установки).
7. Вивести клієнта зі стану гіпнотичного трансу.
Усі перераховані кроки введення у стан трансу "спрацюють", якщо, по-перше, із клієнтом установлений міцний рапорт і, по-друге, досягнення трансу є метою не лише психотерапевта, а й клієнта, який хоче за допомогою трансу вирішити які-небудь власні проблеми.
Основи методики М. Еріксона можна висловити трьома словами:
o приєднання;
o закріплення;
o управління.
В основі приєднання - поняття рапорту, про який йшлося вище. У роботі з клієнтом необхідно використовувати всі психотерапевтичні засоби віддзеркалення: потрібні лінгвістичні модальності, паттерни рухів, пози, дихання. Простіше кажучи, вести мову необхідно за допомогою слів клієнта, дихати в його ритмі, сидіти в його позі.
Гіпнотичні словесні шаблони означають висловлення методики наведення трансу в слові. Хоча всі люди різні, індивідуальні, можна сформулювати деякі ознаки сукупної лінгвістичної моделі, або своєрідні словесні шаблони.
В основі цієї моделі закладений принцип: нічого не нав'язувати клієнту (!). Це досягається феноменом "мистецької" розпливчаті виразу. Даний принцип дає змогу психотерапевту формулювати фрази, які звучать визначено і стверджувально (у мові не повинно бути сумніву або коливання типу "спробуємо...", "можливо..." тощо), але насправді достатні для того, щоб здійснити адекватне і повне налаштування на переживання клієнта. Це повинно супроводжуватись фіксуванням всіх його реакцій і уважних спостережень.
Люди по-різному переживають ті або інші ситуації, мають різні почуття, формують різні за глибиною образи. Як зазначено вище, мета наведення гіпнотичного трансу - досягнення того ступеня згоди і довіри з клієнтом, після якого керування ним стає непомітним, коректування його поведінки робиться природно і сприймається ним як належне. Це надто складний процес. Цьому процесу можуть чинити опір настороженість, переляк, збудження, гострота тих або інших переживань, свідомість, індивідуальний досвід. Варто психотерапевту, хоча б однією фразою, "увійти у суперечку" з тим, що переживає клієнт, - свідомість останнього вмикається миттєво.
Психотерапевт не повинен нав'язувати клієнту того, що він зобов'язаний відчувати і переживати, - це фрази типу "ви відчуваєте зараз...", "вам здається...". Якщо будь-яка найдрібніша деталь не відповідатиме тому, що в даний момент дійсно відчуває клієнт, - рапорт не відбудеться.
Саме тому, у відповідності до методики М. Еріксона, словесні шаблони повинні бути розпливчатими, наприклад: "люди, зазвичай, у цьому стані відчувають це і це...". Клієнт зможе вибрати серед пропонованих станів той, який, на його думку, буде однією з цеглин фундаменту довірливості рапорту (підтвердження слів психотерапевта). Подібні підтвердження повинні бути багаторазовими. Для того щоб ввести клієнта у гіпнотичний транс, потрібні десятки подібних підтверджень, а щоб зруйнувати транс, - достатньо одного невдалого виразу.
Словесні шаблони використовуються наступним чином:
1. Номіналізація (узагальнення) - використання загальних слів, тобто таких, що не означають конкретних предметів. Наприклад:
"Я знаю, що існують деякі труднощі у вашому житті". "Я впевнений, що ви маєте необхідні здібності для розв'язання цих проблем".
2. Невизначені дієслова - дієслова, що не означають конкретних дій.
Клієнт повинен зробити самостійні зусилля, щоб надати цим дієсловам ті значення, які найбільше відповідають його установкам, життєвому досвіду або ситуації використання.
Наприклад:
"Я знаю, що ви навчитесь допомагати собі".
"Я впевнений у тому, що ви здатні це зробити". "Я розумію ваші хвилювання".
3. Невизначено звернене позначення - виникає тоді, коли іменник, про який йдеться, не визначається.
Наприклад:
"Усі можуть розслабитися".
"Найкраще це вдасться тим, хто має багатшу уяву, здібності". "Цьому легко навчитися".
4. Пропуски - у висловах. Наприклад:
"Я знаю, ви - цікавий.
Об'єкт такого висловлювання повністю "випущений", і клієнту самому доводиться здогадуватись, щодо чого він цікавий.
5. Незакінчені фрази створюють ефект незакінченої дії і підвищують тонус очікування.
Наприклад:
"Я навчу вас володіти собою".
У цій фразі міститься великий потенціал очікування. Вона привертає увагу клієнта до всіх наступних фраз психотерапевта.
Три принципи організації семантики.
1. Зв'язування або причинно-наслідкове моделювання.
Це використання слів, що викликають ефект причинно-наслідкового взаємозв'язку діючих, а також тих явищ, які психотерапевт хоче викликати. Використання таких слів змушує клієнта реагувати так, ніби це одне явище дійсно тягне за собою інше. Існує поєднання трьох типів, що різняться за ступенем обов'язковості взаємозв'язку висловів:
а) зв'язування найнеобов'язковішого типу утворюється за допомогою сполучених частин, що об'єднують явища, які в дійсності не мають відношення одне до одного.
Наприклад: "Ви чуєте звук мого голосу і починаєте розслаблюватись", "Ви рівномірно, глибоко дихаєте і вам хочеться відчути глибину розслаблення".
б) зв'язування за часовими параметрами. З цією метою використовують вислови типу: "тоді", "як", "коли", "протягом", "у той час, як".
Наприклад: "У той час, як ви посміхаєтеся, ви починаєте занурюватися у стан трансу", "По мірі того, як ви похитуєтеся, ви ще більше розслабляєтеся".
Використання слів, які виражають дійсний причинно-наслідковий зв'язок, потрібно здійснювати вивірено і чітко.
Потрібно мати на увазі, що використовуючи зв'язування певного роду, комунікатор має починати з того явища, яке вже відбувається, та з'єднує його з тим явищем, яке він хоче викликати. Ефект буде суттєвим, якщо починати з найменш обов'язкових форм зв'язування та поступово переходити до більш обов'язкових форм.
2. "Читання" думок.
Ця вимога організації семантики мови психотерапевта не означає, що він насправді "читає" усі думки клієнта. Але поганий той психотерапевт, який не знає основних внутрішніх турбот та відчуттів клієнта. Ці знання формуються на етапі приєднання, спостереження і формування рапорту.
"Читання" думок - найефективніший спосіб встановлення довірливих відносин терапевта та клієнта. При цьому "читання" думок повинно здійснюватись за допомогою найпростіших мовних засобів, без нав'язування та тиску. Якщо висловлювання будуть при цьому надто визначеними, стануть суперечити турботам клієнта, то ефект стане зворотним - втрата рапорту.
3. Пропущена умова.
Це висловлювання, в якому є оцінювальне судження, але у ньому не вказується (пропускається) причина, із якою все явище оцінюється саме таким чином. Висловлювання з пропущеною умовою - ефективний засіб формулювання попередніх думок.
Приклад: "Добре, що ви можете так розслаблятися", "Неважливо, що нас відволікають".
Доповнювальні словесні шаблони методики навіювання М. Еріксона.
Терапія слова - це ефект впливу. Словесні шаблони відіграють роль закріплення. Після досягнення стану приєднання, закріплення має на меті встановлення міцнішого рапорту, передумови управління.
Найважливіший з цих шаблонів - формулювання припущень, пресупозицій.
Пресупозиція - не лише формулювання припущень, це фундамент створення установки, основи нової програми поведінки клієнта. Формулюючи пресупозиції, необхідно відштовхуватися від того, що є, та рухатися у напряму того, що потрібно отримати. Пресупозиція - це важливий словесний шаблон, діючий ефективно у тих випадках, коли психотерапевт попередньо формулює те, що не повинно викликати сумнів щодо того, у чому клієнт впевнений. Тут важливим є спостереження за реакцією клієнта та його ставленням до запропонованих варіантів, які й повинні в майбутньому розвиватися у мові психотерапевта. Існує кілька способів побудови пресупозицій. Серед них такі:
1. Припущення, що вказують на час; виражаються словами: "до того, як", "після того, як", "у міру того, як", "а потім", "перед тим" тощо.
Ці припущення створюють ефект очікування і підсилюють терапевтичну дію.
Наприклад: "Перед тим, як ми з вами розпочнемо сеанс, ви повинні розслабитися".
2. Порядкові числівники націлюють увагу на порядок дій. У них не тільки елемент перерахування й упорядкованості, а й міні-ефект узгодженості. Клієнт знає, що після "по-перше", іде "по-друге".
Це для нього не вимагає обґрунтування та підкріплення, оскільки зумовлене попереднім дослідом. Тоді те, що буде припущенням "по-друге", отримає мінімальне або додаткове обґрунтування, пояснення, наслідково підкріпиться.
3. Використання слова "чи" задає альтернативність, вибір і дозволяє клієнтові здійснювати вибір.
Наприклад: "Одна з ваших рук, права чи ліва, почувається легкою".
Клієнт, зосередивши увагу на своїх руках, отримує підтвердження, що дійсно, одна з рук важка, а інша - наче наповнюється повітрям, кінцівки пальців поколює, і виникає сильне бажання підняти цю руку.
4. Розпорядження усвідомленням пов'язане з використанням слів типу: "знати", "розуміти", "усвідомлювати", помічати", "чути" тощо.
Наприклад: "Ви відчуваєте своє тіло", "Ви відчуваєте ті зміни, які в ньому відбуваються".
Розпорядження усвідомленням націлює увагу клієнта на зміну стану і, підключивши до нього свою увагу, він починає мимоволі посилювати інтенсивність цих змін. Чим уважніше він намагається слідкувати за власним станом, тим, здавалося б, мимовільнішими стають його дії. Клієнт, дивуючись, констатує факт, що він, безперечно, може зупинити повільний підйом руки, але чомусь не хоче цього робити, адже це йому подобається і він чогось очікує від такого руху.
5. Прийменники і прислівники у мові терапевта можуть бути використані для створення попереднього припущення, для характеристики тонусу, інтенсивності станів, що переживаються.
Наприклад: "Вам цікаво спостерігати розвиток трансу".
І дійсно, це підтверджує стан клієнта. Він знає, що транс - поширене явище, яке дає розслаблення, релаксацію, відпочинок, можливість мобілізувати внутрішні ресурси для вирішення будь-якого завдання. Клієнт навіть хоче навчитися вводити себе в транс і з цікавістю спостерігає за його розвитком. Це ще більше сприяє підтвердженню факту і слова терапевта, посилює стан рапорту.
В якості пресупозиції можна використовувати оцінювальні судження, дієслова дії, порівняння-компаратори. Важливо дотримуватися принципу: формування пресупозиції починається з реального факту й іде в напряму інтенції (наміру), бажаного результату. А це ж і є керування.
Шаблони збудження реакцій.
Вони є наступною групою елементів терапії слова, які містять у собі такі словесні способи:
1. Приховані команди - неявні накази, характеристики напряму розвитку. Вони можуть бути неявними повинностями, прихованими імперативами, дозволами, встановленнями можливостей, похвалою інтенції суб'єкта.
Наприклад: "Ви можете почати розслаблятися. Коли ви розслабитеся, ви відчуєте себе краще".
Ці словесні шаблони спрацьовують ефективніше, ніж прямі директиви типу: "Розслабтеся, почувайте себе краще". Більшість людей внутрішньо чинять опір будь-яким тиску і примусу. Через це пряма команда може призвести до ефекту протидії.
2. Аналогове позначення - супроводження прихованих команд. Команду можна подати, підвищивши голос, змінивши інтонацію, зробивши паузу, наголосивши на слові тощо. Щоб подати приховану команду, можна використовувати різні методи, у тому числі і методи не-вербальної поведінки (жест, міміка, поза).
Прихована команда, подана аналоговим позначенням, значно ефективніша прямих директив. Клієнт робить зусилля, щоб розкодувати аналогове позначення, він приєднується до нього і відчуває задоволення від того, що правильно зрозумів те, що від нього вимагалося. Терапевт може не вимагати: "Розслабте свою руку", а просто брати верхню кінцівку клієнта, піднімати її і кидати, спостерігаючи за тим, чи зависає вона в повітрі чи безвольно падає. Клієнт, розуміючи, що від нього вимагають, виконує приховану команду.
3. Приховані запитання - словниковий шаблон, що дає змогу збирати інформацію про клієнта. Взагалі вони формулюються таким чином: "Було б цікаво дізнатися, що...", "Мене здивувало, як ви..." тощо.
4. Негативні команди - містять у собі розпорядження заперечення типу "ні".
Наприклад: "Не думайте...", "Я не хочу, щоб ви...".
Мета негативних команд, якими не слід зловживати, - також збір інформації про клієнта. Взагалі будь-яке заперечення - це не просто сполучення літер чи звуків, а важка психофізіологічна реакція організму. Сказавши одного разу "ні", людина дуже важко відмовляється від цього. Слово "ні" над ним - наче негативна програма. Негативна команда типу: "Не треба так переживати", - передбачає, що клієнт внутрішньо скаже собі: "Я й не переживаю", - і це теж буде працювати на встановлення рапорту. Тому негативні команди треба вибирати таким чином, щоб вони передбачали таку відповідь чи таку реакцію, яка ще більше сприяє закріпленню стану трансу.
5. Розмовні постулати - це питання, які розраховані на відповіді "так" та "ні". Такі питання чіткіші і, передбачають більш-менш однозначні, категоричні відповіді. Відповідаючи "так" чи "ні", в подальшому клієнт дотримується цього рівня категоричності. Формулюючи розмовні постулати, потрібно знати, яку реакцію ви бажаєте викликати.
6. Семантична багатозначність виразів - пов'язана із вживанням таких понять, які мають багато значень. Багатозначність, розмитість - усвідомлений елемент методики навіювання.
У ньому багато цілей. Перша - клієнт вибирає серед безлічі альтернатив ту, яка більш за все йому підходить. Друга - виключається можливість вступити у суперечність із клієнтом, який ввімкнув свої "фільтри" свідомості для опротестування нав'язаного йому значення. Третя - прагнення ввести клієнта в багатозначний, невизначений контекст, в якому йому обов'язково потрібні орієнтири. А вони не можуть бути задані терапевтом.
Мовне підстроювання до клієнта.
Цей метод - суть навіювання. Він грунтується на п'яти постулатах: чотирьох сенсорних та одному, що виражає інтенцно ведення та керування. Подану методику називають 5 - 4 - 3 - 2 - 1. Перші чотири пропозиції мають констатуючий характер та повинні повною мірою відповідати існуючій ситуації, а п'ята містить у собі те, чого досягає психотерапевт.
Наприклад:
5 - Ви чуєте звук мого голосу і
4 - помічаєте все і
3 - думаєте про щось своє і
2 - рівномірно дихаєте і
1 - починаєте відчувати задоволення.
Чотири фактичних вислови підтверджують суб'єктивні відчуття клієнта, встановлюють потрібний статус довіри. П'яте висловлювання містить елемент установки. Вказана методика передбачає багаторазове повторення даної схеми, наповненої на кожному кроці дедалі новим і новим конкретним змістом. Елементи сентенції, цілепокладання та навіювання, йдучи під номером 1 у кожній схемі, поступово збільшуються. По мірі створення певної ситуації 5 - 4 - 3 - відповідають фактичні твердження, а 2 та 1 - наповнюють прихованими командами. На наступному етапі, у цій схемі команд вже більше, ніж констатації фактів. І нарешті, мова психотерапевта на кожному кроці 5 - 4
- 3 - 2 - 1 складається з одних лише прихованих команд. На цьому рівні здійснюються невербальне підстроювання та ведення.
1. Невербальне підстроювання та ведення.
Воно передбачає підлаштування до несвідомих реакцій для посилення впливу. Можна підстроюватись своїм диханням до дихання клієнта, до його пози, динаміки рухів. Невербальне підлаштування повинно узгоджуватись з потрібним ступенем вербалізації. Констатуючі судження, що супроводжують розслаблення клієнта, потрібно говорити на його видиху, а формулювати приховані команди, вимоги на його вдиху. Це відповідає пристосованим реакціям людського організму: видих природно відповідає розслабленню, а вдих
- динамічній реакції дії. Так, усі характеристики розслаблення подають у ритмі дихання клієнта, при його вдиху. Спостереження за симптомами гіпнотичного трансу, оцінка їхнього ступеня, глибини, природності та повноти дає змогу розпочати подачу команд на вдиху. Вони наказують здійснити певну дію, як наприклад, піднімання тієї руки, яка отримала легкість.
Залежно від того, чи маєте ви справу з візуалістом, аудіалістом чи кінестиком, команди підкріплюються візуальними чи кінестетичними образами - асоціаціями.
Психотерапевт повинен уважно відстежувати всі зміни, що відбуваються. Побачивши незначне потрушування пальців рук, повинен одразу сказати: "У вас тихо потрушуються пальці руки, це свідчить про те, що ви дедалі більше впадаєте в стан гіпнотичного трансу". Це є посиленням рапорту, як і будь-яке інше підтвердження слів терапевта.
Почувши ритм дихання, що змінився, необхідно сказати, що зазвичай у людей у стані глибокого трансу змінюється дихання. Побачивши сльозу, потрібно відмітити, що в трансі у багатьох з'являється сльозотеча. Навіть зафіксувати таке, що у відповідь на ті чи інші слова клієнт посміхається. Потрібно сказати наступне: "Ви посміхається моїм словам. Це добре. Люди, які посміхаються, легше входять у стан трансу та відчувають від цього більше задоволення".
2. Якоріння трансу.
Це дії терапевта, що закріплюють досягнутий стан. "Якорем" може бути слово, фраза, доторкування. Можна звернути увагу на якоріння: "Зараз я покладу вам руку на плече (лоб, голову), і це моє торкання відтепер завжди буде викликати у вас приємне відчуття". Досягнення повного рапорту дає такий ефект, коли після повторення такого якоріння, навіть через досить тривалий період часу, це вводить клієнта в стан гіпнотичного трансу без всіх підготовчих заходів.
"Якорем" може бути ключова фраза, наприклад: "Тепер завжди, стоячи, сидячи чи лежачи, на самоті чи серед людей, порахувавши 5, 4, 3, 2, 1, ви введете себе в стан гіпнотичного трансу на час, який забажаєте, та вийдете з нього у чітко зазначений час людиною, яка відпочила, посвіжіла, набралася сил та внутрішніх ресурсів".
Для того щоб вийти зі стану гіпнотичного трансу, необхідно провести зворотний відлік 1, 2, 3, 4, 5.
Люди, які вміють вводити себе в стан гіпнотичного трансу на чітко визначений час, не потребують, щоб у цьому стані, перебуваючи між сном та пильнуванням, рахувати цифри. У точно згаданий час вони "чують" рахунок, що виводить їх із стану трансу.
Введення людини в стан гіпнотичного трансу знімає різні ілюзорні неправильні уявлення, допомагає розслабитись, мобілізувати внутрішні ресурси організму, підстроюватись під свій особистий внутрішній ритм, почувати себе "ззовні". У ситуаціях ускладнення вирішення питань із клієнтом, його внутрішнього опору будь-якому реченню, скутості, тривоги, психотерапевт повинен запропонувати йому розслабитись.
Потребує пояснення те, що це не гіпноз у чистому вигляді. Клієнт буде чути все, а якщо захоче, і бачити (хоча занурення у транс краще все-таки проводити із закритими очима, щоб було менше відволікаючих чинників). Потрібно пояснити клієнту, що більшість проблем, які має людина, пов'язані з неузгодженістю між його свідомістю, індивідуальним досвідом та підсвідомістю, яка містить у собі регулятори родової пам'яті. Підсвідомість ніколи не помиляється, - це ми своїми набутими стереотипами, дурними звичками нав'язуємо їй свої рішення. Це наша раціоналізація індивідуального досвіду заважає нам прислухатись до механізму саморегуляції організму.
Невміння прислуховуватись до цього становить причину більшості невротичних розладів, неврозів, психопатій, істеричних реакцій, фрус-трацій, внутрішніх конфліктів. Психотерапевт може запропонувати клієнту допомогу в тому, як знайти найпростіший та найнадійніший спосіб прислухатись до "порад" свого організму, своєї психіки. Цим методом і є занурення в транс, розслаблення, повна довіра, рапорт. І тут, психотерапевт повинен зазначити, - ні про яке гіпнозування не може йтися. Клієнт буде все чути і бачити, робити виключно те, що йому заманеться. У результаті має настати той "момент істини", той дотик свідомості та підсвідомості, який дає клієнту нові відчуття, гармонію душі та тіла, заспокоєність, нове знання про себе. Якщо ця конвенція відбулася, можна сміливо розпочинати психотерапевтичний сеанс. Його успіх гарантовано.